Учні 10 класу нашої школи долучилися до проведення історико-літературного репортажу “Попіл Бабиного Яру в наші стукає серця”, а вчителі історії – до прямого ефіру рестріму “Музейний марафон. Урятувати світ. Вибрані історії порядку в добу Голокосту”.
Трагедія Бабиного Яру є спільною для всіх, хто живе в Україні. Вона немає національних ознак, терміну давності, і наш обов’язок – не лише з гідністю вшанувати пам’ять загиблих, але й не дати забути молодому поколінню скільки крові було пролито на цій землі. Бабин Яр став могилою десятків тисяч євреїв,а також українських патріотів,військовополонених та інших громадян. Акція по знищенню євреїв була організована блискавично та фундаментально. Лише за два дні 29 та 30 вересня 1941 року там розстріляли майже 34 тисячі євреїв. Перший розстріл відбувся 27 вересня 1941 року, коли було розстріляно 752 пацієнти психіатричної лікарні ім. Івана Павлова, яка розміщувалась безпосередньо біля Бабиного Яру. Точне місце розстрілу невідомо. У кінці її, біля протитанкового рову, загородженого «їжаками», була поставлена «застава», за якою розгорнута похідна канцелярія. Почергово від натовпу відділяли 30—40 осіб і під конвоєм вели «реєструватися». У людей відбирали всі документи і цінності. Документи в поспіху кидали в мішки а то і просто на землю, де вони лежали товстим шаром. Потім євреїв примушували роздягатися і через проходи в насипі виводили до краю яру, на протилежному боці якого на спеціально обладнаній дерев’яній платформі сидів кулеметник. Під безжалісний вогонь кулемета поліцаї заганяли палицями розгублених, голих, абсолютно знетямлених людей, не даючи їм схаменутися, зорієнтуватися. Розпачливе ридання, крики поліцаїв, благання про допомогу, прокляття катам, молитви, що заглушувалися веселими мелодіями вальсів з гучномовців, гуркотом літака, що кружляв над яром…